Чому я подорожую?

Я ніколи не ставив своїм завданням подорожувати, ставити штампи в паспорті, відвідати більше країн, ніж хтось. Подорож – це не про колекціонування, на мою думку. Скоріш за все, подорож – це про поставлену задачу – і виконану задачу. Подорож – це про зміну своєї свідомості. Подорож – це про загартування свого духу бути готовим до будь-якої ситуації в будь-якій точці нашої планети. Подорож – це про те, як будь-де знати як переночувати, дістати поїсти та купити квитки. Подорож – це про те, як повернутися іншим. Подорож – це про те, як стати сильнішим, менш схильним до переживання проблем, і більш схильним до виконання поставлених самим собою задач. Подорож – це про відкриття нового. Подорож – це про життя.

Для недосвідченої людини страхом буде замовити готель у Львові, або добратися бла-бла-каром до Кривого Рогу. І, повірте, який це стрес для людини десь в невідомому місці знайти житло. Проте, за моїм власним досвідом, стрес перестає бути стресом, коли ти це робив на краю світу багато разів без ідеального знання місцевої мови і звичаїв. І, на диво, в тебе це вдалося, та ще й як! Закінчивши подорож, тобі уже не страшні ті дитячі «казочки», в які ти вірив до того…

«Don’t settle!», як казав Стів Джобс. І знову ж, з власного досвіду. Коли ти віддаєш себе на поталу буденності, з дня в день живеш своїм безтурботним спокійним життям, приходить час, коли ти починаєш знову вірити в дитячі жахи. Ти починаєш думати, що раніше ти міг йти на ризикові вчинки, а зараз ти не готовий до нового. Виникають думки, що можливо краще все залишити як є, і бути в «безпеці»… Але чи насправді це безпека? Зовсім ні. Часто я зустрічаю людей, які після університету нічого в житті своєму не змінювали. Вони можуть десятиліттями жити по-накатаній, і їх, можливо, щось і не задовільняє, але цей страх, лінь і байдужість переповнюють їх, і важко таку людину вирвати з коліщат. Має дійсно трапитися щось неймовірно важке чи важливе в житті людини, щоб вона сказала: «Стоп! Я хотів на мотоциклі переїхати Африку по меридіану, Арівідерчі! Побачимось!» Отже, цей стан «духовної імпотентності» – це те, чого дійсно варто боятися. Я вважаю, що це і є наш головний ворог, який не дає підняти голову і вдихнути повітря на повні груди.

Нові люди, нова культура, кожна відвідана мною країна зробили свій відбиток в пам’яті та світогляді. І це мене не зупиняє, це дає більшого стимулу та жаги продовжувати подорожувати на відкривати нове (не тільки в світі, а й, в першу чергу, в собі). Коли ти вперше виїхав за кордон, неважливо куди, ти змінив свою буденну форму життя, а коли тобі це ще й сподобалось, ти вже не можеш дочекатись, коли поїдеш ще кудись. Ми доволі часто потопаємо в щоденній рутині. Ми звикаємо до ритму життя, розчиняємось в ньому. Часто ми й не помічаємо, як хочемо оточити себе безпекою, за якою зазвичай стоїть тільки те, що ми знаємо. І це практично перекреслює все нове, що є у світі (а він надзвичайно динамічний). Нам воно є страшним, тому що невідомим. Це робить з нас звичайну сіру масу, а ми цього навіть не помічаємо. Буденність – страшна штука, якої, як мені здається, треба уникати, і в цьому подорожі дуже допомагають. Ти вириваєшся з цієї сірості і наповнюєшся яскравими фарбами різних країн та нових емоцій, які, звісно, привозиш додому, ділишся ними зі своїми близькими. І після кожної подорожі ти розумієш, що не будеш таким, як раніше.

І тут мені згадалась історія про пінгвінів. От хто-небудь знає, що в Аргентині водяться пінгвіни? А в Чилі? А в Еквадорі, на самому екваторі? А ми їх знайшли. Рухаючись до острова Вогняна Земля, ми наткнулись на величезну колонію пінгвінів. Їх там тисячі! Їх так багато, що аж очі розбігаються, тим паче, що вони людей не бояться і дають змогу наблизитись. Ці створіння настільки милі, допитливі та прекрасні, що ти не можеш не полюбити їх. Саме такі події і розмивають нашу сіру буденність, а відчуття, пережиті в ті хвилини, ми пам’ятаємо все життя. Ці тварини також щороку мігрують, хто на сотні кілометрів, хто на тисячі, змінюючи температуру води та середовище, від холодної Антарктиди до теплих вод екватора.

Така екзотика для нашого краю дикість (як і сніг для камерунця). Екзотичні ж відчуття і роблять будь-яку подорож прекрасною. Нові враження, відрив від реальності, яка нас оточує, заряджають нас та дають стимул. Коли одного разу ти це відчув і пережив, ти більше ніколи не будеш таким же. І доволі швидко постане питання, а що там на іншому кінці світу? І ти просто не замислюючись ні про фінанси, ні про графік роботи, заглядаєш в смартфон, і купуєш квиток на літак! От і все. Перезагрузка почалася:).

Як і в будь-якій справі, в подорожах дуже важливо і водночас важко зробити перший крок. Ми завжди знаходимо певні причини чому не зробити крок, але дуже рідко шукаємо можливості як цього досягнути. У когось не вистачає часу, у когось грошей, хтось боїться подорожувати літаком, хтось боїться змій. Це усе відмазки, а не проблеми, насправді. Ну і, кожна з них вирішується надзвичайно легко: «боїтесь літати?» – сідайте на потяг, «немає грошей?» – є дешеві квитки та автостоп, «немає часу?» – заплануйте відпустку і одразу купіть квиток, «боїтесь змій?» – не їздіть на острів змій в Бразилії. Ми самі себе обмежуємо в прекрасному. І не варто так робити, це точно! Адже життя одне!

Будьте певні, Ви нічого не втратите, якщо поїдете у подорож в Барселону чи Рим. Кошти, які Ви потратите в кінцевому рахунку навіть не відчуються на Вашому гаманці. А от емоцій буде на все життя. То чи варто економити і відмовлятися від відкриттів та розвитку? Зрештою, кожен отримує те, чого забажає. І головне зважитися на подорож життям! А далі буде цікаво!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *